Штатний репортер Шоугуан
Перше, що ви помічаєте, коли проштовхуєте пластикову кришку, це запах - вологого ґрунту, слабкого хлору та чогось зеленого й живого, чого немає в листопадовому полудні. Ван Айгуо засукав рукава вище ліктів, примружившись на ряд саджанців, які, здається, не знають, що надворі стає холодно.
«Минулого року я втратив половину врожаю через похолодання», — каже він, торкаючи лист брудним пальцем. «Лише одна ніч. Одна ніч, і до ранку все було чорно».
Те, що він побудував після цього, мало виглядає з дороги - довгий низький тунель із плівки, натягнутий на сталеві обручі, невеликий блок керування, прикріплений до стовпа, і вентилятор, який гуде так тихо, що ви забуваєте, що він там. Але всередині повітря залишається стабільним. Помідори не зморщуються.
Він називає його своїмПК теплиця, хоча назва походить із брошури постачальника, і він досі сміється, коли каже це. «Полікарбонат, мені сказали. Звучить як щось із комп’ютерного магазину». Панелі пропускають світло, але утримують тепло краще, ніж стара плівка, і йому не довелося міняти порваний аркуш, відколи він його поставив.
Я став навколішки біля одного з грядок і провів рукою по землі. Було тепло, майже{1}}температура тіла, хоча десять хвилин тому моє дихання затуманювалося. Павук побудував павутину між двома опорними струнами і сів посередині, наче це йому належало. Ван сказав, що залишає їх у спокої - вони їдять попелицю краще, ніж будь-який спрей, який він купив.
Його дружина приносить чай у щербатих кухлях, і ми стоїмо між рядами, а вона скаржиться на ціну на добриво. Ван слухає, киває, потім тихо каже, що рахунок за опалення цієї зими був нижчим, ніж торік. Не драматично. Досить, щоб він помітив.
Нижче на смузі два інших фермери поставили подібні споруди. Один із них, Лі Мей, досі не розібрався з вентиляційним контролером, і йому постійно доводиться підніматися по драбині, щоб відкрити її вручну. «Посібник англійською», — не жартує вона. «Я попросила свого племінника перекласти. Він сказав, що написано «проконсультуйтеся з професіоналом», — сміється вона. «Здається, тепер я професіонал».
Тут ніхто не говорить ні про революцію, ні про майбутнє фермерства. Розповідають про те, чи протримаються шви січень, про те, який сорт огірків краще тримається під панелями, про те, що світло о третій годині дня падає по-різному і плоди дозрівають нерівномірно з одного боку. Це дрібні, вперті проблеми, і вони вирішують їх, ходячи щоранку по рядах і дивлячись.
Перед тим, як я пішов, Ван простягає мені ще теплий помідор із виноградної лози. Він деформований, трохи тріснутий у верхній частині, і на смак не схожий на те, що можна купити в супермаркеті. Я їм це, стоячи біля дверей, а вентилятор гуде позаду.
«Наступного року, — каже він, — може, подовжу ще метрів на десять. Якщо гроші підуть».
Він не звучить впевнено. Він звучить як людина, яка досить довго займається землеробством, щоб знати, що плани та погода лише іноді збігаються.
